День всіх закоханих: відзначати чи ні?

День всіх закоханих: відзначати чи ні?

«Не бути коханим — це всього лише невдача, не кохати — ось нещастя» — Альбер Камю

День святого Валентина – це одне з найновіших свят України. Масово свято Валентина відзначалось в Західній Європі і в США приблизно з ХIII століття. В Україні - лише з 90-х років минулого століття. Католицька церква в цей день вшановує святого мученика Валентина, якого вважають покровителем закоханих. Водночас, День святого Валентина – не відповідає християнському розумінню церковного свята і за своєю суттю є святом світського характеру.

Відомо багато різних історій та легенд про появу цього свята, в деяких з них наголошується на численних порушеннях християнських цінностей, тому велика кількість людей не схвалює та не визнає його. Проте у багатьох країнах свято схвалено більшістю суспільства, адже це, перш за все, можливість зробити свято там, де замість любові починає царювати рутина, де суспільне життя поглинає людину і вона забуває про любов.

У кожній країні Валентинів день має свої особливості. Так, італійці у День закоханих обов'язково дарують своїм коханим солодощі, тому цей день ще називають солодким.

В Англії та Шотландії існував звичай, коли молоді люди клали до мішечка відповідну їхньому числу кількість квитків, з позначеними на них іменами молодих дівчат, а потім кожен виймав один такий квиток. Дівчина, ім'я котрої діставалось таким чином молодій людині, ставала на наступний рік його «Валентиною», а він — її «Валентином». Це передбачало на цілий рік відносини між ними подібні до тих, що були між лицарем та його «дамою серця»: скрізь супроводжувати даму, складати їй сонети, грати на лютні, тощо. Саме цей звичай згадувала шекспірівська Офелія у своїй пісні.

Поляки цього дня відвідують Познань, де за повір'ям, лежать мощі Святого Валентина. Адже, вони вірять, що це допомагає у любовних справах.

Слід зауважити, що і в нашій країні зберігаються мощі святого. Архівні документи свідчать, що в 1759 році у Ватикані вирішили передати частину мощей до Самбора (Львівська область). Решта, як описують церковні джерела, знаходяться також у столиці Італії, в кількох містах Франції та в Ґлазго (Шотландія). Коли відродилася традиція почитати святого, його мощі у скляній скрині почали щороку виставляти у церкві Пресвятої Богородиці на центральному тетраподі, щоб миряни могли торкнутися реліквії, помолитися, попросити заступництва й посередництва.

Німці вважають Валентина покровителем психічно хворих, прикрашають в цей день всі лікарні червоними стрічками, а в каплицях проводять спеціальне Богослужіння.

В Японії на День св. Валентина жінки і дівчата дарують чоловікам і хлопцям солодощі, переважно шоколад.

Водночас, це свято офіційно заборонене у Саудівській Аравії та Ірані.

В Україні День закоханих особливо поширений серед молоді. Літнє покоління сприймає його як примху або як шкідливий звичай імпортований з Заходу. Їх можна зрозуміти: в нашій країні століттями жили люди, любили один одного, не знали «дня закоханих», але сім'ї були набагато міцнішими, ніж зараз.

Проте, цілком зрозуміло, що це свято, не може бути причиною розладу в суспільному інституті сімейних справ, і, якщо воно допомагає комусь стати хоч на час трішки уважніше, задуматися про своїх близьких та згадати про те, що в нього є кохана людина, свято має право на існування.

Можливо, слід навпаки, за допомогою цього модного свята укріпляти в суспільстві сімейні цінності? Це – свято закоханих і немає нічого поганого в тому, щоб привітати дорогу людину. Всі ми знаємо, що закоханість – це найгостріше відчуття, з якого починається кохання. Закоханість найкорисніша тоді, коли з цього буйного паростка виростає древо справжньою любові, в якій ейфорія вже відсутня, проте почуття набагато ширші та глибокі.

Всім, хто вітатиме 14 лютого своїх коханих, ми бажаємо щоб їх почуття стали справжніми, щоб ніжність і добро, які вони зараз дарують своїм обранцям, були нескінченними, а кохана людина стала супутником на все життя.